Лоран Петринка: Коронавірус показав, що спорт потрібен усім

296

Вільні удари як у Бекхема, матчі на кшталт Франція проти Західної Німеччини 1982 року Кубку Світу на вулицях – це мій спосіб показати свою пристрасть до футболу.

Період самоізоляції дозволив нам пригадати такі особливі спортивні моменти в житті. Водночас, цей період дозволив нам більш детально поглянути на спортивну індустрію в цілому та оцінити наші майбутні потреби та бажання.

Беззаперечно, під час самоізоляції стало зрозуміло, що спорт для багатьох людей – це потреба. Ми побачили чимало людей, які за цей час повернулись до спорту, а багато навіть почали займатись спортом вперше.

Спорт ніби «звільняє» нас від сімейної самоізоляції, в задоволення потренуватись та  залишатись здоровим – запорука радості та щастя щодня.

Оскільки самоізоляція дала нам багато вільного часу, є всі шанси займатись спортом, особливо, коли це рекомендують лікарі, як один із способів залишатись здоровим психологічно, фізично та підтримувати імунітет.

Наразі є можливість державним органам та приватним компаніям започаткувати таку нову культуру та внести зміни у щоденну рутину людей, наприклад, зробити гнучкі робочі години, забезпечити абонементами у спортивні зали.

Також потрібно звернути увагу на забезпечення підтримки батькам, які дуже часто забувають про себе та фокусуються лише на дітях.

Під час пандемії вчителі фізичного виховання проявили винахідливість для підтримки молоді лишатися активними. Персональні тренери проводять онлайн заняття, використовують мобільні спортивні додатки і це вже стає нормою.

Однак діалог про спорт занадто часто зосереджується на організаційних структурах, які ним керують. Ці структури також регулярно конкурують між собою, наприклад, спорт у школах, спорт у клубах, спорт у приватному секторі, спорт як індивідуальна практика тощо.

Іноді доводиться критикувати відсутність гарного керівництва. Зазвичай це відбувається з політичних причин, і заважає зосередити свою увагу на необхідному – на людях.

Потрібно знайти підхід і зосередитись на тому, що хочуть люди, які в них потреби і в чому вони обмежені. Загалом, лише одне питання має значення – як змусити населення ще більше займатись спортом?

Є багато ефективних ініціатив, які можуть застосовуватись на національному рівні. Я агітую за надання централізованої підтримки цим ініціативам, пропоную створити місцеву спортивну раду. Ця структура партнерства об’єднає ключових зацікавлених сторін, які б  сприяли розвитку спортивної галузі.

Вона нестиме відповідальність за краще розуміння потреб населення (молодих, активних, літніх людей) та забезпечення належної підтримки, наприклад, створення асоціацій, розробка сприятливого середовища для підтримки інноваційних стартапів, як у випадку компанії Cluster Grand Paris Sport, забезпечення цілодобової роботи фітнес-клубів, як, наприклад, у Атлантиці.

Послаблення карантину нарешті настало.

Наразі дискусія зосереджена на готовності вболівальників, телевізійної аудиторії та професійних лідерів клубів відновити спортивні змагання з метою відновлення економіки. Хоча це важливо, виявляється одна правда: фінансова модель спорту є крихкою.

США давно вирішили створити закриту структуру ліги. Ця система франчайзингу успішно забезпечує задоволення глядачів і стабільність бізнес-моделі, водночас надаючи підтримку аматорському спорту.

Зі свого боку я переконаний, що існує потреба у міцному професійному спорті, заснованому на спортивних підприємствах, який є прибутковими та соціально стійким. Можливе рівняння “взаємовигоди” з аматорським спортом. Ми повинні це підтвердити та закріпити.

Професійних гравців слід більше залучати та заохочувати до підписання статутів корпоративної соціальної відповідальності, які спонукають їх проводити більше часу в школах та місцевих клубах – вони повинні проявляти більше поваги до спорту молоді.

Прибутки, отримані в професійному спорті, потрібно вкладати у спорт для молоді. Світ аматорського спорту в даний час занадто сильно залежить від держави, хоча значний дохід від національних та міжнародних прав на трансляцію та спонсорство залишається в тісному колі.

Однозначно, ми маємо сфокусуватись на молоді. Замість розмов про спорт у школах, я надаю перевагу розмові про час, проведений в день на заняття спортом.

Півтори години в день на спорт це мінімум для учнів, три – для 18-ти річних. Ми маємо зосередитись на координації шкіл та місцевих спортивних закладів (клубів, асоціацій, спілок) так, щоб кожен учень мав можливість займатись спортом.

Це зміст програми «спорт, здоров’я, культура, громадянство», яку запропонувало Міністерство національної освіти та молоді, яка почалась у середині травня.

Ця програма закладає деякі амбітні основи підходу «користувача» до занять спортом у молоді. Це спільний і локалізований підхід, при якому кожен учасник спорту повинен зосередитися на одній цілі: більше фізичної практики для нашої молоді.

Певним чином дух Олімпійських і Паралімпійських ігор Парижа 2024 року вже переробляє шкільну систему, підсилюючи важливість об’єднання Олімпійського руху та шкіл шляхом спільної мети освіти.

Школа – це фундамент усіх можливостей, а спорт – головний внесок дітей у побудову щасливого майбутнього. Не забуваймо цього ніколи і  будьмо гідними цього виклику.

Laurent Petrynka

Laurent Petrynka is President of the International School Sport Federation since 2014, a member of the International Olympic Committee’s Education Commission, and general supervisor for the French Ministry of Education and Youth and for the Minister of Sports.

https://www.insidethegames.biz/articles/1094576/blog-sport-a-necessity-during-shutdown

 

Коментарі

коментарів