Сергій Руденко: У сучасному кікбоксингу існує сім напрямів, у тому числі й абсолютно безконтактних

673

Завтра у хорватському Загребі розпочинаються Чемпіонати Європи з єдиноборств серед студентів, на яких буде представлено дзюдо, карате, тхеквондо ВТФ і кікбоксинг. Останній – дуже молодий вид спорту, але його популярність із кожним роком набирає потужної ходи. Напередодні відповідальних змагань ми вирішили поспілкуватися з людиною, яка на власні очі бачила становлення кікбоксингу в нашій країні – віце-президентом Федерації кікбоксингу України «ВАКО», головою дисциплінарного комітету цієї федерації Сергієм Руденком.

 Як ви потрапили у кікбоксинг?

Насамперед хочу сказати, що мені дуже пощастило на моєму спортивному шляху. Я займався боксом, починаючи з 1978 року у легендарного тренера Павла Опанасовича Орла. Згодом йому запропонували відкрити Федерацію кікбоксингу в Україні. Я продовжував займатися боксом, але ми не втрачали контактів і постійно спілкувалися. Пам’ятаю, як мій наставник переживав, чи приживеться спортивна «новинка» в Україні, але ми вірили, що здобутих знань, вмінь та авторитету Орла вистачить, аби кікбоксинг був популярним. Як покажуть наступні 30 років, так і сталося. На жаль, у 2014 році Павла Опанасовича не стало і мене, як одного з найкращих учнів, покликали розвивати кікбоксинг у Федерації кікбоксингу України «ВАКО». Ось так я і опинився тут.

Що саме вас привабило у цьому виді єдиноборств?

За своєю натурою я дуже відкрита людина. Мені завжди цікаво пізнавати щось нове. Крім того кікбоксинг, на початку свого становлення, був сумішшю традиційного англійського боксу, яким я займався все життя, і карате. Ця універсальність і привабила мене.

Кікбоксинг відносно молодий вид спорту. Наскільки важко розвивати його в Україні?

І важко, і водночас цікаво. Але, щоб ви уявили собі повну картину цього розвитку, я проведу невеличкий екскурс в історію. Федерація кікбоксингу України утворилась у 1989 році. Президентом одразу став Павло Орел. Але вже на той час ми мали величезний авторитет серед кікбоксерської спільноти.  У нас виросли визначні майстри, такі як Олексій Нечаєв, Віктор Аксютин. Це перші наші спортсмени, котрі виступали на змаганнях міжнародного рівня. У 1990 році вони, у складі збірної СРСР, їздили на чемпіонат Європи у Мадрид. І що Ви думаєте? З усього складу тодішньої збірної лише ці двоє киян єдині приїхали додому із золотими медалями. Потім Нечаєв став першим і на чемпіонаті світу в Парижі у 91-му році. Також до когорти видатних спортсменів просто таки увірвався Віктор Дорошенко, який перейшов у кікбоксинг з… регбі і за кілька років став чемпіоном світу. Треба згадати і Олександра Філоненка, і Ольгу Павленко, котрі вигравали чемпіонат світу. Також Оксана Варгоцька – майстер спорту міжнародного класу, п’ятиразова призерка чемпіонатів Європи і світу.

Завдяки успіхам на світовій арені, вже у 1995 році Міжнародна федерація довірила нам проведення чемпіонату світу у Києві. Уявіть, пройшло лише два роки від дня заснування федерації України, а до нас вже їхали найсильніші кікбоксери планети з 45-ти країн світу. До слова про найсильніших – тоді збірна України посіла перше загальнокомандне місце. І після цього нам повірили, повірили у цей вид спорту, і навіть в київському Інституті фізкультури відкрили спеціалізацію «Кікбоксинг».

А що відбувається з кікбоксингом в країні зараз?

Зізнаюсь, нам буває трохи важко, як неолімпійському виду спорту. Це стосується і в підтримці з боку держави, і увазі з боку мас-медіа та спонсорів. Однак, це не означає, що ми повинні зневіритися і сидіти склавши руки. Навпаки, нам потрібно працювати вдвічі більше, аби завоювати цей авторитет. І ми це робимо. Наприклад, у світі неолімпійських видів спорту навідповідальнішими змаганнями є Всесвітні ігри. Так от на минулих Іграх у польському місті Вроцлав у 2017 році наші спортсмени вибороли 3 медалі, ще двоє зайняли четверті місця. Але найдивовижніше те, що представників від України було лише п’ятеро. Результат більш, ніж хороший! Чемпіонами ігор стали Орфан Сананзаде (вагова категорія -63,5 кг) і Віталій Дубина (71 кг). Срібло на рахунку Романа Головатюка (+91 кг). Нарешті за крок від медалі зупинилися Юрій Перетятько (67 кг) і Наталія Мартюхіна (60 кг). Крім того, у нас потужний суддівський корпус. До слова, Юрія Зубова на чемпіонаті світу-2017 у Будапешті (Угорщина) було визнано найкращим суддею у ринзі. Я можу довго перелічувати імена і прізвища і навряд чи згадаю всіх, але ці люди щодня роблять свій внесок у розвиток кікбоксингу в Україні.

Що може запропонувати кікбоксинг сучасній молоді, у якої є величезний вибір інших видів спорту?

По-перше, я б хотів наголосити, що коли дитина обирає який-небудь вид спорту – це вже добре. Мабуть, зі мною погодяться більшість тренерів, що наш головний конкурент за увагу молоді – це комп’ютери та гаджети. Якщо ж відступити від лірики, то за свій багаторічний досвід можу сказати, що у кікбоксинг, як правило, приходять з інших видів спорту. Багато хто пояснює такий вибір тим, що кікбоксинг приваблює їх своєю універсальністю. Тобто, тут можна задіяти весь свій, як фізичний, так і духовний ресурс. Як-то кажуть, відбувається робота від кінчиків пальців ніг до глибини душі. Крім того, сучасний кікбоксинг в Україні – це надзвичайно насичене спортивне явище. Простий приклад – на цей рік у студентської збірної України заплановано більше сорока різних змагань та зборів. Вони відбуваються як в Україні, так і за кордоном. Якщо ми говоримо про Всеукраїнські змагання – то вони збирають від 500 до 1500, а часом і 2000 спортсменів. Це незабутні подорожі до інших міст, цікаві знайомства, обмін досвідом, загалом усе те, що так любить молодь. Що краще: побачити умовний Чернігів чи Львів на фото, сидячи перед монітором, чи пройтися вулицями цих дивовижних міст? А якщо ви член збірної, то географія ваших подорожей може розширитися далеко за океан. Усе залежить від вас і вашої роботи над собою.

 Чи багато дівчат приходить у кікбоксинг, адже це єдиноборство досить контактне…

Вірите чи ні, але дівчат з кожним роком стає дедалі більше. Символічно, але і президентом української Федерації кікбоксингу України «ВАКО» є жінка – наша уславлена спортсменка Ольга Павленко. У студентську збірну з 20-ти спортсменів входить п’ять дівчат – Аліна Кравчук, Наталя Мартюхіна, Юлія Демченко, Антоніна Осецька, Аліна Мартинюк. Популярність зумовлює бажання дівчини бути захищеною на вулицях. Не завжди хлопець буває поряд і в небезпечних ситуаціях краще вміти постояти за себе. Звичайно, найкращий бій – це той, який так і не розпочався, але ситуації бувають різними… По-друге, на тренуваннях ми велику увагу приділяєм психології, а дівчата полюбляють такі штуки (посміхається, – прим. авт.).

 Ви торкнулися теми психології. Наскільки вона важлива?

Психологія – це найскладніше у підготовці спортсмена. Скажімо буває, що спортсмен усьому навчений, усе вміє, а виходить на змагання і горить синім полум’ям – забуває все начисто. Крім того, психологія важлива не лише у підготовці безпосередньо для робити у ринзі, а й для повсякденного життя. Розумієте, кікбоксер отримує бойові навички, які прирівнюються до зброї, тому психологія – це фундамент у підготовці спортсмена. Тобто ми не просто даємо людині зброю, а навчаємо й нею користуватися. Без цього ніяк. І я дуже пишаюся нашими спортсменами. На рингу – це справжні бійці, урагани, а у «цивільному» житті культурні, начитані, спокійні, інтелігентні молоді люди.

Уже завтра наша збірна виступить на перших Чемпіонатах Європи з єдиноборств серед студентів під егідою Європейської університетської спортивної асоціації (EUSA). Які ваші прогнози на ці змагання?

Хочу сказати, що вся збірна готова підтвердити статус лідера світового кікбоксингу. На змагання поїдуть 20 спортсменів та 5 членів тренерського штабу. Це буде цікавий чемпіонат передусім тому, що ми змагатимемось з найкращими представниками європейської школи кікбоксингу. Дуже сильний склад привезуть серби і хорвати. У Польщі досить непогані спортсмени. Росіяни традиційно претендуватимуть на високі місця. Буде гаряче, а від того і вкрай захопливо.

Що ви порадите батькам, які вагаються віддавати своїх дітей у кікбоксинг?

Я повністю розумію і у дечому розділяю батьківський страх. Разом із тим, давайте подивимось правді у вічі. Будь-який вид спорту, особливо професійний, пов’язаний з ризиком для здоров’я – від цього нікуди не дітися. Від травм ніхто не застрахований. Але переходити через дорогу, їхати на автомобілі або ж спускатися сходами також може бути небезпечно. Якщо батьки думають, що вже через тиждень їхніх нащадків поставлять у спаринг, то вони дуже помиляються. Дітей на кікбоксинг ми беремо вже років із шести. Цілий рік потрібен, аби дитина, так би мовити, навчилася ходити – ніяких бійок, поєдинків, змагань, цілий рік вчимо її азам школи кікбоксингу, напрацьовуємо фізичні кондиції, вчимо рухам, прийомам, котрі дітьми відпрацьовуються винятково перед дзеркалом. Крім того, ми працюємо за сімома (!) напрямами, серед яких є абсолютно безконтактні стилі, такі, як сольні композиції або ж музикальні форми кікбоксингу – виступ спортсмена на майданчику, що імітує бій з уявним супротивником або групою супротивників, так званий «бій з тінню», під музику. Допускається використання будь-яких «бойових», а також гімнастичних або «небойових» рухів, як наприклад, сальто або колесо.

Як бачите, у кікбоксингу ви завжди зможете знайти прийнятний для вас напрям.

І на останок: якими якостями повинен володіти справжній чемпіон?

Особисто для мене – це скромність. Лише справжній чемпіон знає ціну безкінечній роботі на тренуваннях і ніколи не хизуватиметься цим. Кожному кікбоксеру відома проста істина: яким би сильним не був спортсмен, одного разу у ринг проти нього вийде сильніший. Тому більшість видатних бійців не б’ють себе у груди і не говорять: я завтра знищу супротивника. Своє чемпіонство вони доводять у поєдинку, а не на прес-конференціях чи в інтерв’ю.

Прес-служба КФВС МОН

 

 

Коментарі

коментарів