З чого розпочався ваш шлях у гімнастику?
У гімнастику я потрапила доволі пізно – у 6 років і завдяки щасливому випадку. У дитячий садок, який відвідувала моя сестра, прийшла наш перший тренер і запросила її спробувати. Батьки, аби молодша сестра Ольга не ходила сама, відвели й мене – “за компанію”. Ось так все й розпочалось.
Чому вирішили пов’язати своє життя з тренерством?
Я народилася й виховувалася у сім’ї педагога! Батьки нас гідно виховували, були нам завжди прикладом в усьому! Й, напевно, це в моїй крові від народження! Завжди відчувала в середині себе поклик вести людей за собою. З часом зрозуміла, в якому саме напрямі така спрівпраця була б корисною для багатьох людей, адже до тренерства у гімнастиці на моєму шляху були схожі професії тільки в іншій сфері. А взагалі, працюю з людьми з дев’ятого класу, тому маю чималий досвід.
Ваш найулюбленіший снаряд?
Обожнюю багатоборство, адже саме воно в гімнастиці є найкращим показником самовідданної працьовитості тренера та гімнаста. Але, дивлячись на моїх вихованців, одразу простежується мій почерк: складні вільні вправи та гідний опорний стрибок, багато перельотів із відмінними зіскоками з поперечини, висока складність вправ на коні, складні бруси з непоганим технічним виконанням, а от кільця – тут Ірина Надюк відпочиває (посміхається. – прим. авт).
На сторінці у Фейсбук маєте пост зі світлиною, що вам підходить робота “Босса мафії”, адже у вас є харизма і вміння вести людей за собою. Наскільки робота тренера схожа на роботу “босса мафії”?
Для мене дуже схожа. Особливо, якщо згадати, що я працюю на добровільній основі головою Громадської організації обласного фізкультурно-спортивного товариства “Україна”, є віце-президентом Федерації гімнастики спортивної Черкаської області, завжди була старшим тренером Черкаської ОДЮСШ “Олімпія”. Тут я, разом зі своїми тренерами, протягом 15-ти років створювала найкращу команду не лишу в Україні, а й у світі! У цій команді дуже багато лідерів та сильних духом людей, і щоб ними ефективно управляти, в якійсь мірі потрібно бути тим “боссом мафії” – десь суворим, але справедливим і безмежно люблячим до сім’ї, якою і є моя команда.
Найкращий відпочинок для Ірини Надюк – це…
Моя робота! У мене чимало сфер, де я задіяна наповну. Тому й життя у мене настільки різнобарвне, що для нудьги просто немає часу! Але, якщо потрібно трохи “перевести подих”, то для мене найкращий відпочинок – вільний час разом з моїми дітьми!
Ви тренуєте юніорську чоловічу збірну зі спортивної гімнастики. Багато хто сумнівався у тому, що жінка зможе вдало працювати з хлопцями. Однак результати засвідчують абсолютно протилежне. У чому секрет?
Усі сумнівалися, ніхто не вірив, крім мого оточення! Я до цього йшла своїми сходинками, крок за кроком й завжди та всюди вчилася, спостерігала та аналізувала. А секрет дуже простий: знати, чого хочеш, вміти бути самовідданою своїй справі життя, вірно ставити пріорітети, стабільна й залізна працьовитість, котра у мене від матері, та й розуму трохи від неї теж передалось, а також бажання йти, вести та разом з вихованцями навчатися! Не знаю, багато чого впливає на успіх – кожна мить є важливою.
Напевно після низки успіхів “посипалися” й пропозиції з інших країн?
Пропозиції надходять постійно. Контракти дуже пристойні, а умови просто шикарні. З яких країн не хочу говорити, але їх безліч. Однак, тримають мене тут мої вихованці і відчуття обов’язку перед тими, з ким щоденно працюю. Крім того, тримає мене в України ще одна дуже важлива людина, котра розкрила всю красу мого життя і вчить дихати у вірному напрямі.
Лідер основної збірної Олег Верняєв зазначив, що ніколи не став би тренером, адже це невдячний труд і в нього банально не вистачило б терпіння. Якими якостями повинен володіти тренер зі спортивної гімнастики?
Залізне терпіння, вміння пробачати і йти далі, бажання перемагати й розкрити талант своїх вихованців з повною їх самореалізацією, а також необхідно мати непересічний інтелект, щоб він був гнучким і здатним до постійного вдосконалення.
Ви часто говорите про родину. Як ваші близькі сприймають довгі відрядження закордон, адже їх чимало?
Це все для нас звично, і всі розуміють, що це необхідно. Ми до такого “режиму” йшли роками і я заздалегідь всіх готувала психологічно і налаштовувала морально. Ми разом обрали шлях і разом йдемо ним. Для того, щоб чогось досягти, необхідно чимось жертвувати – така істина і в спорті, і в житті. Але найбільше, все-таки, шкода мою дочку, оскільки вона від народження в цих умовах і ніхто її до такого не готував і не давав їй права вибору. Вона – заручниця ситуації, яка гідно з цим справляється.
Що привозите з відряджень додому?
Завжди з кожної поїздки всі мої учні везуть в Україну сувеніри своїм нинішнім або першим тренерам, батькам і тим людям, які крутять навколо них світ. Я вчу їх бути вдячними і пам’ятати, хто з ними стояв у витоках і хто зараз із ними йде поруч, не забувати і шанувати батьків, завжди розділяти свої успіхи, досягнення і перемоги з усіма і на всіх змаганнях. Не можу сказати, що ці сувеніри якісь конкретні, щоразу вони змінюються. Втім, головне в сувенірі не матеріальне, а та увага, яку ви з ним передаєте. Щоб рідні розуміли – ви про них завжди думаєте і так само переживаєте.
Один із ваших вихованців Назар Чепурний сказав, що найбільше на змаганнях переживає засмутити тренера. Від чого ви засмучуєтесь і що вам приносить втіху?
Засмучуюсь через нереалізованність своїх вихованців та їх травми, адже сприймаю завжди це особисто й беру провину повністю на себе! Душа болить за кожну мою людину й дуже нервово та стурбовано сприймаю їх негаразди! Так не можна – розумію, але нічого не можу з собою вдіяти. Всі говорять, що таким чином мене надовго не вистачить, але, як бачите, я тримаюсь. А радію своїй донечці, батькам, сестрам і кожному досягненню своїх вихованців, радію, що вони всі здорові та мої!
Юніорська збірна – це зміна дорослій. Що потрібно нинішнім юніорам аби невдовзі підсилити основну команду?
Слухатися свого тренера, вірити їй, разом із нею працювати й щомиті рухатися вперед! Рости та підростати разом однією командою. Зараз вони дуже згуртовані, кожен член команди – сильна особистість зі своєю родзтнкою, але разом вони доповнюють один одного і це дуже круто!
На початку ви сказали, що в гімнастику прийшли запізно, у 6 років. Коли потрібно приводити дітей, щоб це було вчасно?
Однозначно з чотирьох років. Хоча все це суто індивідуально, бо є випадки, коли і трирічок можна було спокійно тренувати. Я дотримуюсь правила: чим раніше – тим краще.
Кого у спортивній гімнастиці більше – хлопців чи дівчат?
Хлопців. Для дівчат є альтернатива в юному віці – художня гімнастика, танці тощо! Легка атлетика – це королева спорту, а спортивна гімнастика – господиня, адже вона є основою та базою для всіх інших видів. На сьогоднішній день до нас приходить дуже багато дітей, але, на жаль, лишаються одиниці. Хтось не витримує важкого ритму, хтось знаходить інше заняття – все, як у житті.
Який режим гімнаста юніорської збірної? Тренерський штаб сам слідкує за його дотриманням вихованцями чи все це “в руках” самих спортсменів?
Режим розписаний майже до кожної хвилини. Якщо конкретно, то о 07:15-08:00 – зарядка з підкачкою. 08:00 – сніданок. 09:00-13:00 – перше тренування. 13:00 – обід. 13:45-14:30 – пасивний відпочинок. 15:00-19:00 – друге тренування. 19:00 – вечеря. Потім – вільний час та період для навчання, але є й такі епати підготовки, що додається ще тренування на 40-45 хвилин у тренажерній залі. 22:00-22:30 – відбій. У четвер одне коротше перше тренування і додається сауна. У суботу – друге тренування трохи коротше й також є сауна. В неділю одне коротке двогодинне тренування.
Намагаюсь усе контролювати та слідкувати за своїми дітьми, всьому їх навчати та давати актуальні настанови й у житті! Адже дріб’язку не буває, все важливо на шляху до медалей, кожна мить, кожна дія та наміри, задуми… Люблю один вислів: “Гімнастом можеш ти не бути, але людиною стати зобов’язаний”. От і прагну своїм дітям у цьому максимально допомогти.
Як мотивуєте своїх підопічних?
Завжди їх балую, від чого потім сама й страждаю. У мене є багато способів для мотивації, але вони – не для сторонніх очей (посміхається. – прим. авт).
І на останок наше традиційне питання: якими якостями повинен володіти справжній чемпіон?
Мабуть, умінням усім жертвувати та абстрагуватися від усього, бути вірним тренеру та спільній справі, чути свого наставника й сприймати від нього всі настанови. Тренер ніколи в житті не нашкодить своєму вихованцю. Цю істину завжди потрібно тримати у голові.
(Фото з фейсбук сторінки героїні матеріалу)
Прес-служба КФВС МОН
