Валерій Брунс: Унікальність тхеквондо полягає в тому, що воно поєднує у собі фундаментальні традиції та передові технології

413

Тхеквондо – один з найяскравіших видів єдиноборств в Олімпійській програмі. Його популярність невпинно зростає, а змагання змушують десятки тисяч людей шукати зали, де можна було б пізнати таїнство цього бойового мистецтва. Цікаво, що юні тхеквондисти з України ось уже не один рік стають героями спортивних хронік і цього року їм випала можливість вкотре довести, що вони не дарма вважаються найкращими. Вже в червні школярі демонструватимуть свої вміння на ISF World Combat Games у Будапешті (Угорщина), а студентів на міць випробуватимуть татамі Універсіади в липні у Неаполі (Італія). Вашій увазі інтерв’ю зі старшим тренером юніорської збірної Валерієм Брунсом, який розкаже про розвиток тхеквондо в нашій країні, що потрібно, аби виховати справжнього чемпіона чи чемпіонку, а також поділиться прогнозами на майбутні міжнародні старти.

Ви вже понад 20 років працюєте тренером з тхеквондо. Чи памятаєте, як потрапили у цей вид спорту?

– Єдиноборствами я займався з самого дитинства. Скільки себе пам’ятаю, я завжди перебував у постійному пошуку, експериментував. На той час основними для мене були дзюдо і самбо. Вже у студентські роки для нас поволі почали відкриватися східні єдиноборства і одним із таких стало тхеквондо. Але мушу визнати, що вирішальною людиною у моєму виборі став мій перший тренер з цього виду спорту. Він навчив нас дивитися не лише на практичний бік бойових мистецтв, а й на їх духовний, філософський аспект. Багато в чому завдяки своєму наставнику я й вирішив стати тренером, хоча сам навчався у технічному виші і свою майбутню долю пов’язував далеко не зі спортом.

Назвіть три кити, на яких тримається тхеквондо

– Я неодноразово говорив, що тхеквондо починається з поваги. Поваги до батьків, до залу і тренера, до супротивника. Справжня сила не в тому, щоб продемонструвати свою перевагу чи зверхність, вона криється в гармонії як внутрішнього світу людини, так і її взаємодії з оточуючим світом. Другим китом я б назвав традиції цього бойового мистецтва. Це міцний стрижень, який, попри технологічний прогрес, завжди залишається незмінним. І по-третє, – дисципліна, а точніше самодисципліна. Багато хто подумає, що в тхеквондо дітей муштрують, як в армії, але це далеко не так. Я вже багато років спостерігаю за дітьми і бачу, як вони наслідують своїх старших товаришів і потихеньку самі починають слідкувати за своїми діями, словами, поведінкою. Найголовніше, що це стосується не лише тренувань. Вони переносять самодисципліну і в повсякденне життя.

Наскільки змінилося тхеквондо за вашу тренерську карєру?

– Унікальність тхеквондо полягає в тому, що воно поєднує у собі фундаментальні традиції та передові технології. І наразі таке поєднання виглядає досить гармонійно. Якщо брати традиції, то вони залишаються незмінними вже багато століть, їх дотримуються, поважають і передають у первісному вигляді. Щодо сучасних реалій розвитку тхеквондо, як виду спорту, то це чи не єдиний вид єдиноборств, де у визначенні переможців виключено «людський фактор». Підрахунком точних ударів займається електронна система, розміщена на захисному спорядженні спортсменів. Це запобігає будь-якому суб’єктивізму в оцінюванні. На відміну від, наприклад, боксу  чи боротьби, де мало не кожну Олімпіаду ми стаємо свідками досить суперечливих рішень. Та найголовніше, що спортивний аспект тхеквондо постійно вдосконалюється. Я можу впевнено сказати, що майже кожного Олімпійського циклу ми спостерігаємо якісні зміни.

Розкажіть детальніше про ці зміни?

– Поясню на конкретному прикладі. Існує невеличка хитрість, яку застосовують при підготовці професійних спортсменів. Тренерам відомо, що сучасна електронна система зчитує силу удару у часовому проміжку 2 секунди. Тому, якщо спортсмен помічає, що наніс влучний удар, але не достатньої сили, він може у цьому проміжку нанести ще один подібний удар, аби, так би мовити, «дотиснути» до потрібного навантаження. Але я впевнений, що після Олімпіади–2020 розробники електронного спорядження запропонують нову систему і ми повинні будемо пристосовуватись до неї. Не виключено, що й саме тхеквондо трохи зміниться.

Тхеквондо користується великою популярністю серед дівчат. Чому?

– Перш за все це пов’язано з захистом спортсмена, який мінімізує травми і пошкодження. Не варто забувати, що дівчата завжди залишаються дівчатами і їм важливо, щоб синці та забої «не прикрашали» їхні обличчя. По-друге, тхеквондо, хоч і універсальний вид спорту, все ж таки, до професійних бійців є певні антропометричні вимоги. Якщо провести паралелі з боксом, то там цінується зріст, вага та розмах рук. У нас замість розмаху рук дуже важливим є довжина ніг. Тому поза залом тхеквондисток неможливо відрізнити від моделей (посміхається, – прим. авт). А ще, як і будь-яке єдиноборство, тхеквондо чудово підходить для самооборони.

А чи відрізняються тренування хлопців та дівчат?

– Якщо говорити про звичайні тренування, то абсолютно нічим. Більше того, вони часто тренуються разом. Якщо брати наймолодшу категорію, то у тхеквондо при тренуваннях застосовують базові вправи гімнастики. А, як відомо, це один із найкращих видів спорту для дітей. Тому тхеквондо можна займатися вже з 3-4 років. Звичайно, коли мова йде про підготовку вже професійних спортсменів, то хлопці і дівчата мають різні програми. Навіть більше: тут мова йде про індивідуальний підхід до кожного тхеквондиста.

Зараз одним з найважливіших аспектів у підготовці професійних спортсменів є психологія…

– Про психологію можна говорити дуже багато. І я погоджуюсь, що раніше цей аспект недооцінювали. Яким би сильним не був спортсмен, його психологічний настрій грає визначну роль. Подивіться на сучасний спорт, коли фаворит змагань несподівано поступається нікому невідомому опоненту. Буває так, що переможений навіть не може пояснити причини поразки. Начебто тренувався, не покладаючи рук тричі на день, а щось пішло не так. Натомість переможець говорить: «Просто відчув у собі сили». Оце «відчув сили» дуже важливе в сучасному спорті. Віра в себе, свої можливості, свою перемогу часто приводять до успіху. Водночас будь-який сумнів, навіть кількасекундний, може звести нанівець багаторічні тренування. Саме тому, при підготовці наших спортсменів до майбутніх Всевітніх ігор з єдиноборств серед школярів та Всесвітньої літньої  Універсіади ми обов’язково приділимо величезну увагу індивідуальній психологічній підготовці.

Ви згадали про Універсіаду та Combat Games. Це змагання для студентів та школярів. На вашу думку, чому до подібних змагань із кожним роком невпинно зростає увага?

– Найголовніша причина в тому, що спорт значно помолодшав. Візьмемо наших тхеквондистів, які поїдуть на Універсіаду. Наприклад, чемпіонка світу та Європи Вікторія Собко. Вона – студентка 1-го курсу, їй 17 років і з них 12-ть займається тхеквондо. Це вже цілком сформована спортсменка, яка має досвід міжнародних виступів, навіть більше, вона здобувала найвищі місця. Тому, попри те, що офіційно це змагання для студентів (у випадку Універсіади) та школярів (World Combat Games), на  них можна побачити майбутніх зірок світової величини. Звідси витікає й цікавість з боку мас-медіа, а згодом і спонсорів, які готові вкладати у розвиток того чи іншого виду спорту. Конкретний приклад – Всеукраїнські ігри з єдиноборств Combat Games, які наприкінці лютого пройшли у Палаці спорту. Я спілкувався зі своїми підопічними. Вони були просто в захваті, адже змагання проходили на найбільшій критій спортивній арені країни з прямою трансляцією, підтримкою вболівальників на трибунах. Усе як на найпрестижніших міжнародних змаганнях. І це дійсно дуже важливо. З одного боку, ми вже готуємо молодь до важливих змагань світового рівня, а з іншого популяризуємо спорт. Ці школярі потім розкажуть своїм товаришам-однокласникам, як круто вони провели час. Залишається побажати, щоб подібні змагання проводилися якомога частіше.

Ваші прогнози на Всесвітні ігри єдиноборств та Універсіаду?

– Ми сповнені величезного оптимізму і це не безпідставно. Наприклад, торік наша юніорська збірна досить гідно виступила на Всесвітній Гімназіаді в Марокко. Нагадаю, наша національна команда зайняла перше місце у загальному заліку, завоювавши 112 медалей, з них наші тхеквондисти здобули 2 золотих, 7 срібних та 7 бронзових медалей. Крім того саме наша збірна була визнана найкращою на змаганнях із тхекводно, тому ми і зараз однозначно розраховуємо на призові місця. Як воно буде, покаже лише час, адже на змаганнях такого рівня стовідсоткових фаворитів не має, особливо у тхеквондо.

Які умови потрібні аби виростити чемпіона?

– Багато хто скаже, що найголовніше це умови, в яких тренується спортсмен. Я дуже часто чую, що у нас немає залів, полів, майданчиків, щоб виростити конкурентних спортсменів. У мене протилежна думка. Ми бачимо, як на Олімпіаді чемпіонами стають представники найрізноманітніших країн. Є випадки, коли спортсмени з Африки, які тренувалися мало не на піску, під відкритим небом несподівано для всіх перемагали атлетів зі США, Німеччини, Британії. Це яскравий приклад того, що успіх, у першу чергу, залежить від самої людини та команди, з якою вона готується до вирішальних змагань.

Якщо умови не настільки важливі і все залежить від людини, якими якостями повинен володіти справжній чемпіон?

– Однозначно – талант і працелюбність. І тут мені не варто розповідати чому. Зі свого досвіду можу сказати, що справжній чемпіон ще повинен мати доволі непересічні амбіції, постійне прагнення удосконалюватися, не зважати на перепони, на те, що говорять  недоброзичливці. Звичайно, часто дуже амбітні люди виглядають доволі дивно в очах громадськості. Вони можуть бути замкнутими в собі, абстраговані від оточуючих, але, якщо така людина захоче досягти висот, їй буде набагато легше.

Які поради дасте батькам, які вирішили віддати свою дитину до тхеквондо?

– Набратися терпіння. Я часто стаю свідком того, як батьки захоплюються тим чи іншим видом спорту більше, ніж самі діти. Вони вимагають від малечі перемог, здобутків, майже силоміць змушують йти на тренування. Це неправильно. Виростити спортсмена, а тим більше чемпіона – це довгий і розміряний шлях. Потрібно завжди вести з дитиною діалог, цікавитись її вподобаннями. Скажімо, у підлітковому віці трапляється так, що юний спортсмен не хоче більше займатися спортом, у нього виникають інші вподобання і зацікавлення. Важливо розуміти, що це природній процес і тут потрібно, аби батьки разом із тренером об’єднали свої зусилля. Часто саме наставник може вплинути на вихованця більше, ніж рідні. Тож, як я вже наголошував, надважливим є спілкування всіх зацікавлених: батьків, спортсмена, тренера.

Прес-служба КФВС МОН

Коментарі

коментарів